Квест (англ. guest – «пошук») – аматорське спортивно-інтелектуальне змагання, мета якого – швидше та якісніше від інших команд дістатися фінішу, виконуючи при цьому різноманітні інтелектуальні та спортивні завдання. Під час гри команди вирішують логічні завдання, здійснюють пошук на місцевості, будують оптимальні маршрути переміщення, відшукують оригінальні рішення та підказки. Після завершення чергового завдання команди переходять до виконання наступного.

Мета гри – «розшифрувати» певне місце на обумовленій території (скажімо, на вулицях міста, шкільному подвір’ї чи в музейній залі), виконати на цьому місці певні дії або/та одержати підказку (інструкцію, код) до виконання наступного завдання.

Суть гри можна окреслити так: на старті кожній команді (кількість осіб в одній команді зазвичай від 4 до 8) дається загадка (на аркуші паперу, наприклад), де зашифроване певне місце, до якого команді необхідно дістатися. На цьому місці чергує представник організаторів. Він дає командам, які відгадали загадку і прибули до вказаного пункту, нове завдання, після успішного виконання котрого команді дістається чергова загадка – і так далі. Зазвичай кількість таких етапів (станцій чи зупинок) становить від 5 до 10.

Щоб дістатися фінішу, необхідно правильно відгадати усі зашифровані місця, швидко і правильно виконати завдання організаторів і зробити це швидше за інші команди. Команда може взяти додаткову підказку, але в такому випадку на неї накладається штраф у вигляді штрафних хвилин або зняття певної кількості балів.

Перемагає команда, яка найшвидше дісталася фінішу і найкраще виконала усі завдання. Це основна суть гри, проте існує безліч інших варіантів. Це залежить від фантазії організаторів.

В ідеальному варіанті квест – це командна гра, для якої потрібна вміла координація дій усіх гравців. Існує два варіанти організації гри.

Складніший: кожну команду поділяють на дві групи: так звані штаб і екіпаж. Штаб – це аналітичний центр команди. Його завдання – розгадати підступні запитання/завдання організаторів і скерувати екіпаж у правильне місце на пошук наступного коду.

Простий: аналітики й виконавці виступають єдиним фронтом, тобто у складі команди.

У квестерів (учасників квесту) гра розвиває активність, амбіційність, комунікабельність і креативність.

Залежно від місця проведення, змагання можуть бути:

• у приміщенні;
• на відкритому повітрі.

Залежно від типу завдань:

• інтелектуальні;
• ігрові;
• пошукові.

За змістом квести бувають: краєзнавчого, літературного, екологічного, правового, народознавчого, спортивного спрямування.

Квести об’єднують такі спільні особливості: група людей виконує різноманітні завдання, відшукуючи підказки, інструкції, користуючись спеціальною картою-маршрутом або відповідною схемою. Необхідно відзначити, що завдання здебільшого несподівані та непрості.

Будь-який квест має типові поняття:

• Час проходження – час, що витрачається на проходження усієї гри.
• Завдання – етап сценарію гри, що складається з одного або декількох завдань.
• Капітан – обов’язковий учасник команди, який представляє її інтереси перед організаторами.
• Мапа – карта місцевості.
• Квестер – гравець в один із видів квеста.
• Код – буквено-цифрова інформація, яка слугує для підтвердження проходження завдання та отримання наступного або фіксації часу його проходження.
• Команда – добровільне об’єднання, зареєстроване для участі у грі.
• Сценарій – сукупність усіх завдань, послідовність вирішення яких заздалегідь невідома учасникам і визначається в ході проходження усіх рівнів гри.
• Учасник, гравець – особа, яка бере участь у грі.
• Чек-пойнт – пункт перевірки присутності команди на відповідному завданні.

Нещодавно до нашого лексикону увійшло слово «флешмоб». З контексту, в якому вживається слово, нескладно здогадатися, що цей термін означає певні масові дії. Флешмо́б (англ. flash mob – «спалахуючий натовп», flash –спалах, mob – натовп) – заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує попередньо узгоджені дії (сценарій) і швидко розходиться.

Немає єдиної думки з приводу того, яка мета проведення флешмобів. Учасники одного і того ж заходу можуть мати різні цілі. Серед можливих варіантів – розвага, порушення повсякденного ритму життя, можливість справити враження на навколишніх, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття.

Найважливіші правила флешмобу:

Флешмоб поза рекламою, поза політикою, поза економікою (ніхто з учасників не платить і не отримує грошей).

Дія повинна здаватися спонтанною (учасники не збираються в місці події до початку акції).

Збір учасників зазвичай здійснюється за допомогою Інтернету або сучасних засобів зв’язку (наприклад, sms-розсилка).

Фіксований час початку і закінчення проведення (кожен із моберів повинен точно виконати вказану в сценарії часову рамку, годинники учасників мають бути синхронізовані).

Повинно скластися враження, що мобери такі ж випадкові перехожі, як і будь-які інші (не спілкуватися один з одним до, під час і після акції в місці проведення).

Сценарій має мати абсурдний характер (дії моберів не повинні піддаватися логічному поясненню).

Точне дотримання сценарію.

Флешмоб не повинен викликати негативних емоцій, агресивної реакції випадкових глядачів.

Дії моберів не мають суперечити існуючому законодавству України. Після акції не повинно залишатися сміття.

Флешмоб розрахований на випадкових глядачів у громадських місцях, викликаючи почуття несподіваного зацікавлення. Кожен може приєднатися до події.

Після акції необхідно миттєво розійтися з місця події в різні сторони, не подаючи вигляду, що сталося щось незвичайне.

Здивувати. Саме так можна коротко визначити сутність флешмобу для більшості людей. Учасниками флешмоба можуть бути люди будь-якого віку й соціального статусу.

Етапи організації флешмобу:

1. Зустріч з однодумцями.
2. Розробка робочого варіанта сценарію флешмобу.
3. Організація флешмобу: пошук додаткових учасників, постійний зв’язок з ними, збори на репетиції, створення образів учасників, пошук, розробка костюмів тощо.
4. Відеозйомка флешмоуа та монтаж відеоролика зі флешмобом.

Найпоширеніші сценарії флешмобів:

• Флешмоб «Танець». В певний час, в призначеному громадському місці починає звучати музика. Один чи декілька моберів танцюють. З різних сторін, почергово, до них приєднується решта учасників. Дійство відбувається під один чи декілька треків із заздалегідь відрепетируваними танцювальними рухами. Для залучення у флешмоб сторонніх глядачів, протягом усього танцю, можна повторювати 5–7 танцювальних рухів, які легко повторити. Це танець, наприклад, у великому приміщенні, коли група людей починає танцювати, а згодом до них приєднуються інші учасники акції.
• Ще один цікавий сценарій – збираються мобери у визначеному місці та часі зі своїми книжками й упродовж певного часу читають. Тоді усі розходяться. Це так званий «Книжковий флешмоб».
• «Поетичний флешмоб». На центральній (заздалегідь призначеній для цього) площі міста, де встановлено вільний мікрофон, збираються люди, закохані у поезію. Всі бажаючі мають змогу прочитати свої улюблені поетичні твори різних авторів або власні авторські поезії. Можна приурочити проведення такого флешмобу до ювілейної дати певного поета і усім моберам разом зачитати попередньо визначений вірш цього поета.
• Флешмоб «Зарядка». Місце проведення…. Реквізит: спортивний одяг.
• Сценарій: мобери за декілька хвилин до початку збираються, але не створюють натовпу. У визначений час з’являється ведучий, подає сигнал усім моберам зібратися навколо нього і починає проводити зарядку. Триває зарядка 3–5 хвилин, потім усі розходяться.

В Україні флешмоби набули популярності з 2008 року. Серед найвідоміших всеукраїнських флешмобів можна назвати акцію, що відбулась 29 червня 2014 р. до Дня молоді на Софійській площі. Молоді люди утворили фігуру карти України розміром 25 х 35 метрів. За словами організаторів флешмобу такі дії «потрібні для підтримки морального духу громадян, вони об’єднують людей». Серед подібних акцій можна назвати також флешмоби: «Єдина Україна», «Відчуй смак рідної мови», «Молодь за єдність», «Рушник єдності», «День вишиванки» та інші. Такі заходи допомагають виховувати патріотизм, почуття гідності за власний народ і державу.

Буккроссинг (англ. «book» — «книжка», «crossing» — «переїзд», «перехрестя») – всесвітнє книжкове мандрування з рук у руки, з дому в дім, з країни в країну. Іншими словами – це безкоштовний обмін книгами. Буккроссер, прочитавши книгу, залишає її у громадському місці, щоби хтось інший також мав змогу її прочитати, а той, до кого книжка потрапить, повторює процес. Так книги мандрують від одного читача до іншого, не залежуючись на полицях. У цьому русі беруть участь бібліотеки, магазини, кафе, клуби за інтересами. Вони відкривають певні визначені шафки чи полиці для загального доступу, і кожна зацікавлена людина може взяти будь-яку книгу без дозволу, без запису, або ж залишити власну вже прочитану книгу. Також люди залишають прочитані книги в громадських місцях, на лавочках, у транспорті, найбільш креативні – залишають в книгах записки. Книгу буккроссингового руху попередньо позначають наліпкою на палітурці «Буккроссинг». Інструкція користування так званою вільною бібліотекою проста: «Візьми, прочитай, поверни або залиши свою».

Походження буккроссингу дехто пов’язує з відомою англійською звичкою залишати прочитану в метро газету на сидіннях у вагоні, аби наступний пасажир також мав можливість її прочитати. Не виключено, саме цей приклад надихнув спеціаліста з Інтернет-технологій американця Рона Горнбекера, котрий у 2001 році ініціював створення проекту Bookcrossing, популярність якого зі США швидко поширилася за океан – у Францію, Італію, Німеччину, і нарешті – до України. Ідеєю буккроссингу захопилось вже понад 400 тисяч людей у понад 130 країнах світу.

У Львові вже є досвід створення буккроссингових полиць на зупинках громадського транспорту та кав’ярнях. Будь-хто може скористатись цією послугою, взявши вподобану книгу. А ось повертати її необов’язково. Замість цього читач може принести з дому будь-яку свою книгу і покласти її на полицю. На кожній книзі є наклейка, яка вказує на те, що книга не продається, а також буккроссинговий лист, де вказано контакти її власника та його враження від книги. Інколи книги знову повертаються на полицю.

Буккроссингові, або книгообмінні осередки можуть організовуватись у вигляді окремих поличок, скринь, валіз, шафок, ніш тощо. Такі куточки книгообміну можна створювати в крамницях, книгарнях, бібліотеках та інших районних чи міських закладах культури. А от у сільських народних домах така ідея не матиме підтримки.

Постійно зростаючий попит у сфері освітніх послуг викликав бум розвитку тренінгових компаній і навчальних центрів. Повсюдно проводяться всілякі семінари, курси, конференції та майстер-класи на різні теми. З’являються і стають популярними різноманітні нетрадиційні форми навчання. Однією з таких форм є воркшоп.

Воркшоп (англ. workshop – майстерня) – це колективний навчальний захід, учасники якого отримують нові знання та навички в процесі динамічної групової роботи. Основні відмінності воркшопу від заходів іншого типу – висока інтенсивність групової взаємодії, активність і самостійність учасників, актуальний досвід й особисте переживання.

Воркшоп являє собою дослідження, фокусом якого є окремо взята і неоднозначна проблема. Особливим способом організований процес роботи в групі дає можливість поглянути на проблему з різних, інколи несподіваних, ракурсів. Воркшоп допомагає актуалізувати досвід, який має група, та інтегрувати на основі наявних ресурсів новий погляд й розуміння проблеми, що розглядається. Отже, воркшоп допомагає всім його учасникам стати по закінченні заняття більш компетентними, ніж на початку.

Учасники використовують особистий досвід і професійні знання та вміння, наявні в них із теми воркшопу. Вони діляться ними з іншими учасниками заходу. Ведучий уміло контролює процес, спрямовує діяльність групи. Основні методи і прийоми – це аналіз і розбір ситуацій, створення проектів і презентацій, «мозковий штурм», виконання індивідуальних і групових вправ. Теоретичні «вкраплення» у вигляді лекцій застосовуються зрідка й у мінімальному (необхідному для повного висвітлення теми) обсязі. По закінченні воркшопу у групи є певний інструментарій, модель поведінки в певній ситуації.

Кожен із учасників приходить на воркшоп зі своїм унікальним й неповторним досвідом у сфері професійної або творчої діяльності та індивідуальним поглядом і ставленням до тих чи інших професійних або творчих проблем.

Метою воркшопу є розвиток професійних навичок та взаємодія між різними фахівцями чи творчими людьми, які зацікавлені у вирішенні певної професійної проблеми або в розробці та реалізації певного проекту.

У межах воркшопу можуть відбуватися майстер-класи, презентації, круглі столи, творчі зустрічі, нові знайомства, започаткування нових проектів.

Головна відмінність воркшопу від майстер-класу – це форма його проведення. Майстер-клас – це демонстрація митцем своєї майстерності. В рамках майстер-класу ведучий ділиться з аудиторією унікальними авторськими напрацюваннями у своїй професійній галузі. Слухачі лише по завершенні тематичних блоків можуть ставити уточнюючі запитання. Зазвичай між собою вони спілкуються мало, ведучий таку взаємодію не підтримує, його завдання –зосередити увагу учасників на власній персоні за рахунок змістовності матеріалу та яскравості його викладу. Натомість воркшоп – це захід, на якому учасники отримують знання самостійно. В рамках воркшопу слухачі перетворюються на учасників, у них з’являється можливість активної та відкритої взаємодії між собою. Воркшоп завжди практично орієнтований, це, по суті, обмін досвідом фахівців, детальне опрацювання окремого питання, систематизація різних позицій, поглядів, точок зору, переживань щодо певної проблеми. Таким чином, воркшоп – це певна майстерня, де фахівець ділиться своїми думками й досвідом, але також ініціює процес обміну думками, досвідом через залучення учасників в обговорення проблематики.

Прийшовши на воркшоп, учасники першими отримують важливу інформацію, працюють під керівництвом так званого «майстра-інноватора», оволодівають новим методом і мають можливість оцінити, поділитися враженнями, вказати на недоліки.

Приклади воркшопів:

• літературний воркшоп. Метою курсу є оволодіння провідним інструментарієм та технікою письма, що є спільними для всіх жанрів та видів написання: від текстів у блог до романів чи сценаріїв, аналіз основних методів взаємодії тексту із читачем та зі світом. Слухачі курсу дізнаються, як впізнати бажання своїх читачів, з чого починати роботу над текстом, де брати натхнення, що таке інтерпретація та адаптація та як необхідно працювати із засобами художньої виразності.
• мистецький воркшоп. Це тренінги, на яких учасники у дружній групі переймають досвід успішного майстра та розробляють під його керівництвом свій твір. До прикладу, у Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького у Львові проходив воркшоп зі створення бетонного глечика власними руками. Майстри поділилися усіма тонкощами та секретами роботи з бетоном. Після створення глека, учасники мали змогу посадити в нього цікаві рослинки і створити новий елемент декору для своєї домівки.
• екологічний воркшоп. Виявляється у творчій ініціативі задля збереження природи. Як правило проводиться за ініціативою громадських організацій. Прикладом такого воркшопу є проект «Друге життя речей», що полягає в переробці старих або непотрібних речей на красиві та корисні предмети побуту. Саме учасники виготовляють з огидних та шкідливих пластикових пляшок різноманітні креативні вироби – підсвічники, горщечки, коробочки, вазочки.